Державні посилання

prezident

rada

Історія села

Погреби́ — село, розташоване у Броварському районі Київської області. Знаходиться за 2 км на північ від житлового масивуВигурівщина-Троєщина м.Києва. Межує на північному сході з с.Зазим′є. На сході і південному сході оточене мішаним лісом, із заходу і півночі — розташовані придеснянські луки. На території села зафіксовані найнижча (близько 93 м) та найвища (149,9 м) точки Броварського району. Нині тут проживає 2060 чоловік. Загальна площа землі в адмінмежах Погребської сільської ради— 2475,8 га.

 

Історія села

В околицях Погребів (на березі Десни) зафіксовані пам'ятки доби мезоліту (досліджено подібне поселення в урочищі Лани поблизу Погребів). Круглі або овальні, невеликі, наземні (іноді трохи заглиблені в землю) житла вкривали шкурами тварин. Із речей, знайдених в урочищі Лани є прикраси — бронзовий браслет, заколка, також два фрагменти антропоморфних жіночих фігур, кілька орнаментованих пряслець.

 В періоденеоліту неподалік Погребів зафіксовано 20 археологічних пам'яток, у Погребах знайдено кілька фрагментів кераміки та тюльпаноподібну посудину лужицього типу.

 Багато історичних, літописних, археологічних, фольклорних свідчень вказує на те, що Погреби були ще поселенням княжої доби. При розкопках археологи знайшли тут печатку Ратибора — воєводи часів князя Володимира Мономаха.

 Перша письмова згадка належить до1545 р. за люстрацією Київського замку. Здавна село належить до Київської козацької сотні Київського полку. Зі скасуванням гетьманщини село переходить у казенне відомство.

 

Легенди села

 Місцевий переказ називає першим засновником села рибалку. За свідченнями мешканців, назва села походить не від льохів, де рибалки зберігали рибу, а селяни овочі і не від того, що у підземних сховищах зберігали зброю. Назва села походить від порубів — обов'язкове місце схову на прикордоних позиціях. Погреби розташовані у стратегичному для Києва місці — звідси вівся контроль не лише за сухопутним шляхом, а й за водним шляхом з Чернігова. Поруб — давнє слов'янське слово, що означає: місце схову, ув'язнення. На прикордонній буферній смузі постійно несли варту, оберігали, в разі потреби закривали порушників у порубах. З часом первісне значення слова було втрачено, натомість з'явилася назва села. За іншим переказом тут знаходились погреби київських монастирів із запасами овочів та меду.

Освіта в Погребах

Родовід Погребської школи почався у 1896 р., коли в селі збудували церкву Успіння Богородиці, призначили священика й дяка. Завдяки цьому з'явилася можливість навчати дітей. Стараннями сільської громади, за активної участі родини Андрія Семеновича Бруя, котрий виділив ліс та кошти, та під керівництвом Прокопа Улещенка було споруджено велику хату на дві половини (до 1907 р. в цій хаті жив дяк, у другій половині була розташована класна кімната на 10-15 дітей). Сьогодні в цій будівлі живуть вчителі.

У 1907 р. до села прибув на службу священик В. П. Ковалевський з дружиною. До вступу до духовної семінарії подружжя Ковалевських закінчили Ніжинський ліцей вищих наук кн.Безбородька. Марія Володимирівна навчала дітей грамоти. Школа набуває статус однокласного парафіяльного училища. Після закінчення якого частина дітей продовжували навчання у чотирикласному народному училищі Микільської слобідки, частина — у Броварському народному училищі.

У 20х роках ХХ ст. для ліквідації неписьменності в села після закінчення вчительських курсів виряджали молодих фахівців. 1924 р. було організовано чотирикласну початкову школу, яку у 1929 р. реорганізували в семирічну. У Погребах після запровадження обов'язкового початкового навчання кількість учнів зросла до 150. Вечорами працювали групи лікнепу для дорослих. До 1932 р. в селі було ліквідовано неписьменність.

Наприкінці 1920х років у селі толокою було збудовано приміщення на 6 класних кімнат, у яких працювало 15 учителів, навчалося понад 300 учнів. Навчання відбувалося у дві зміни. 1935 р. почалося будівництво нової школи, у зв'язку з цим було розібрано церкву. У школі обладнали навчальні кабінети, лабораторію. У 1939 р. Погребську семирічку перетворюють на неповну середню школу. Тоді в ній працювали 23 вчителі (з вищою освітою — 7), директором був І. Г. Репалюк (згодом отримав звання Заслуженого вчителя навчалося близько 450 учнів.

Перед війною школою керував Ф. П. Клименко, у школі працювали драматичний гурток (керівник Я. В. Лаукарт) та гурток хорового співу (керівник М. П. Проскурова). Під час тимчасової окупації нацистами було спалено школу і майже все село. Після звільнення радянськими військами у 1943 р. школа почала працювати під керівництвом М. П. Проскурової. Учні навчалися у п'яти сільських хатах, що уціліли, школа знов була семирічна. З 1945 р. директором школи був призначений М. В. Лобунець.

З 1967 р. до 1970 р. тривало будівництво нової школи на 560 місць, яке здійснювалося за допомоги радгоспу ім. Кірова, будівництво очолив Д. Г. Бруй, працювали всією громадою. Велика заслуга в будівництві Погребської школи її директора, відмінника народної освіти А. М. Пасіченка.

У 1944–1968 рр. семирічку закінчили понад 700 учнів, з них 110 продовжили навчання в Зазимській СШ.  За 33 роки функціонування школи, випущено понад тисячу школярів. Серед них 25 медалістів, близько 600 випускників здобули вищу освіту, зокрема 38 — педагогічну, 40 опанували військові професії, 48 — медичні, 10 — юридичні. З 1969 р. школа має статус середньої.

У 1974–1982 рр. Погребська десятирічка була базовим освітнім закладом Центрального інституту перепідготовки педагогічних кадрів. У школі дяли літературна студія «Криниця» (керівник Р. А. Середа), літературне об'єднаня «Слово» (керівник Л. А. Гречана), драматичний гурток (керівник С. М. Кучерява), пошуковий загін «Данко», який працював у складі археологічної експедиції «Славутич», котру очолював професор Д.Я.Телегін. Археологічні матеріали і набутки етнографічного гуртка послугували новоствореному краєзнавчому музею.

Святом для селян була прем'єра фільму про школу і радгосп «Рідний край», створеного на шкільній кіностудії «Десна», якою керував учитель фізики І. О. Гречаний. На базі школи працював духовий оркестр (керівник Д. Т. Негода), оркестр народних інструментів (керівник Д. Ф. Биков). Сільський хор, основу якого становив педагогічний колектив, послугував створенню радгоспного хору, котрим керував Народний артист України О. П. Мінько.

При школі з 1967 р. й донині працює філія Броварської районної вечірньої школи, яку закінчили понад 300 осіб. На базі школи створено оркестр народних інструментів (керівник Д. Ф. Биков) та духовий оркестр (керівник Д. Т. Негода). Сільський хор, основою якого був педагогічний колектив школи, під керівництвом народного артисту України В. М. Мінько здобув звання народного хору. Солістом хору був директор радгоспу О. М. Чижик.

Випускники школи:

  • §Бикова Любов Дмитрівна — кандидат педагогічних наук, київська консерваторія;
  • §Бруй Надія Семенівна — кандидат педагогічних наук, університет ім.Драгоманова;
  • §Гринько Варвара Пилипівна — педагог, поетеса;
  • §Гринько (Цуканова) Ніна Миколаївна — журналістка, поетеса;
  • §Гузенко Ольга Миколаївна — срібна призерка Олімпійських Ігор в Монреалі, Майстер спорту міжнародного класу;
  • §Литвиненко Таїса Йосипівна — народна артистка України;
  • §Марченко Дмитро Іванович — кандидат фізико-математичних наук;
  • §Улещенко Володимир Васильович — здобув у Польщі науковий ступінь «Доктор наук фізичних» — відповідник українського кандидата фізико-математичних наук.

                                      Джерело інформації: https://uk.wikipedia.org/